Про́за (лат. prosa, від prosa oratio — пряма мова, що вільно розвивається й рухається) — мовлення не організоване ритмічно, не вритмоване; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою. Проза — один із двох основних типів літературної творчості. 

Страшні слова, коли вони мовчать, 
коли вони зненацька причаїлись, 
коли не знаєш, з чого їх почать, 
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 
із них почав і ними ж і завершив. 
Людей мільярди і мільярди слів, 
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність. 
Усе було: асфальти й спориші. 
Поезія - це завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі.

Л.Костенко

           
            Пое́зія (грец. ποίησις — «творчість» від ποιέω — «роблю», «творю») — художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи знаково-символічною (евокативною) метою окрім або замість самої денотації. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом метафоризації чи метонімізації тексту.

          Драма (грец. δρδμα — дія) — це п'єса з гострим конфліктом соціального чи побутового характеру, який розвивається в постійній напрузі. Героями творів, написаних у цьому жанрі, є переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, естетично дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

Витоки драми можна помітити в драматургії античності („Іон” Евріпіда). Як самостійний жанр драма виникла лише у другій половині XVIII століття.

            Найвидатнішим представником українського Ренесансу в драмі став М. Куліш („Зона”, „Патетична соната”, „Вічний бунт”, „Маклена Граса”). Плідними результатами відзначається розвиток цього жанру в повоєнні роки. Соціально-побутова та психологічна драма домінують у творчості М. Зарудного, О. Коломійця, Ю. Щербака, Л. Хоролець.

         Проза — глибоко своєрідні сфери мистецтва, які розрізняються і формою, і змістом, і своїм місцем в історії літератури.

        Іноді термін проза вживається як протиставлення художньої літератури взагалі літературі науковій, публіцистичній чи технічній, тобто літературі, яка не належить до мистецтва.

       Поезія — це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія — головний засіб самостверждення і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку.

Отже, поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості

          Всесві́тній день пое́зії — свято, яке відзначається щороку 21 березня. Встановлено 1999 року ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО. Вперше відзначено 21 березня 2000 року.

            Драматургія — теорія і мистецтво побудови драматичного твору, а також сюжетно-образна концепція такого твору. Драматургією називають також сукупність драматичних творів окремого письменника, країни або народу, епохи. Розуміння основних елементів драматичного твору і принципів драматургії історично мінливі. Драма трактувалася як дія здійснюється (а не вже доконане) при взаємодії характеру і зовнішнього положення дійових осіб. Дія є відомою зміною у відомий проміжок часу. Зміні в драматургії відповідає зміна долі, радісна в комедії і сумна в трагедії. Проміжок часу може охоплювати декілька годин, як у французькій класичній драмі, або багато років, як у Шекспіра.