Верховна Рада перейменувала державне свято День захисника України на День захисників і захисниць України.
Закон перейменовує державне свято День захисника України, яке відзначається 14 жовтня, на День захисників і захисниць України. Свято Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День створення УПА та День Захисника\ів та Захисниць України, які закріплені в історії на державному рівні.
У звязку з подіями на сході нашої неньки з’явилася «Поезія війни». ЇЇ створили, щоб виказати подяку бійцям російсько-української війни за боротьбу за спокій і життя у вільній та незалежній Україні.
“Повертайся, будь ласка, живим” Авторка: Світлана Александрова, поетеса. Читає: Інна Амброзієва
“Та яку ти не обирав” Авторка: Марко Терен, волонтерка. Читає: Тетяна Мерзлякова.
“Розкажи мені брате” Авторка: Юлія Ілюха, волонтерка. Читає: Тетяна Зінченко
Як показує історія літератури, війна – це не лише біль, жах, руйнування та смерть, а ще й потужний каталізатор для розвитку літератури. Сьогоднішня російсько-українська війна не стала винятком. На сучасному видавничому ринку спостерігається серйозне пожвавлення такої літератури: протягом останніх років вийшла друком досить велика кількість різноманітних видань про події на Сході країни, серед яких важливе місце займають і твори від наших військових. Цивільні автори. Серед книжок, написаних цивільними авторами, можна виділити дві умовні категорії: книжки масової літератури та книжки «високої полиці». І не те щоби це була «дуже висока полиця», але якщо порівнювати її з масовою воєнною літературою, яка виходить зараз в Україні, то романи «Інтернат» Сергія Жадана, «Довгі часи» Володимира Рафєєнка чи книжка «Літо-АТО» Олафа Клеменсена — це видання, які варто було б відділити від усього іншого.
Інша категорія, яку ми умовно називаємо «масовою літературою», досить широка. Тут є і жанрова (фабульна) література (кіноповість «Укри»Богдана Жолдака, бойовик «Позивний Бандерас» Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова), в якій активно використовуються кіношні кліше, і більш притчеві, але від того не менш масові тексти типу «Чорного сонця» Василя Шкляра.
Окремо треба відзначити також і мелодрами, які дуже активно розвиваються. Тут варто згадати Галину Вдовиченко з її «Маріупольським процесом», а також Світлану Талан, яка написала романи «Оголений нерв» та «Повернутися дощем». Талан авторка із Сєвєродонецька, свідок окупації міста та подальшого його звільнення. Саме про це розповідається у її першій книжці. Написане журналістами. Протягом усього часу бойових дій на сході України, фронт відвідали чимало журналістів. Дехто з них також видав свої великі тексти про цю війну. Відразу можна згадати Сергія Лойка та його «Аеропорт», адже ця книжка вийшла найпершою. Багато хто з військових вважає, що це була робота на замовлення, тому вона не може відображати дійсності війни, але це не відкидає того факту, що у суспільства був запит на таку літературу. Люди хотіли отримати якусь книжку про ці події вже зараз.
Люди, які дуже хочуть писати. До цієї категорії потрапили люди, які не мають нічого спільного з АТО, але дуже хочуть писати на цю тему. Як ми розуміємо, війна — важлива та болюча тема, і кожен хоче висловитися з цього приводу з різних причин. Але дуже часто такі тексти страждають від доволі низької як фактологічної, так і художньої якості.
Наприклад, ми можемо згадати про роман «Брати» Василя Іванини. До цієї книжки можна застосувати термін нацреалізм — тобто за своєю стилістикою вона дуже схожа до соцреалізму, але зі зміненим ідеологічним вектором, де все поділилося на чорне та біле. Вона розповідає про двох братів, які перебувають по різні сторони конфлікту. Один із них — український військовий, а інший опиняється у російському війську на Донбасі. Кульмінацією книжки стає зустріч братів під час допиту. Все закінчується умовним гепіендом, тому що антагоніст, після розлогих монологів свого брата, змінює свою позицію.
Ще одна книжка з цієї ж когорти – «Філософія АТО» Григорія Дорожко. Це збірка оповідань, в якій героїчний АТОвець, у стилі американських бойовиків, намагається помститися своїм кривдникам. В одному з епізодів головний герой закладає вибухівку у центрі Києва, а потім за його спиною лунають вибухи, на тлі яких він запалює цигарку. Тут можна знайти кліше із найрізноманітніших кіно- та літературних жанрів.
Письменники-АТОвці. З письменників, які безпосередньо брали участь у бойових діях, хочеться у першу чергу виділити трьох: Артема Чеха, Сергія Гридіна та Бориса Гуменюка.
Артем Чех звертається до есеїстики. Він описує досвід інтелігента, який потрапляє в умови війни, намагається осмислити свій новий досвід та себе у цьому досвіді. Багато хто чекав від цієї книжки розкриття якихось таємниць, імен офіцерів зрадників і тому подібного, але Чех про такі речі майже не пише і навіть зазначає, що усі ці негаразди варто залишити до часу закінчення війни.
Борис Гуменюк «Блокпост» – це збірка новел про війну, своєрідна спроба повторити збірку «Літопис Самовидців», яка була видана після Майдану. По суті це компіляція постів із Facebook, які подекуди мають дуже різний настрій. Часом вони до чогось закликають, але, на жаль, після цих закликів більше нічого не відбувається, тому що ми починаємо читати наступний пост. Та варто відзначити, що у Facebook таке стається дуже часто, і ця кластеризація текстів є доволі очікуваною, адже дописи пишуться зараз і для теперішнього часу. Разом з тим Гуменюк-художник завжди переважає над Гуменюком-бійцем. Дуже часто автор вдається до охудожнення реального, до відтворення традиційного народного образу українського бійця, захисника своєї батьківщини.
«Сапери» Гридина, який до цього був підлітковим письменником, можливо єдина книжка із цієї когорти, у якій можна знайти кліше лейтенантської прози, з якою часом не зовсім справедливо порівнюють літературу, написану про теперішню війну. Це видання точково розкриває основні проблеми людини на війні та у військовому колективі, про які, можливо, багато пишуть інші бійці, але в різний спосіб.
Велика кількість солдатів-письменників працює в традиційних для будь-якої військової літератури жанрах щоденників та спогадів. Такі книжки корисні тим, що показують далекому від війни читачу реальність фронтових буднів, правдиво транслюють досвід, який у художній літературі зазвичай героїзується. Тут можна згадати книжки Олександра Мамалуя «Військовий щоденник», Андрія Пальваля «Савур-Могила: Військові щоденники», ВасілісиТрофимович «Любов на лінії вогню», Назара Розлуцького «Нотатки мобілізованого» та інші.
Матеріали узяті з сайту :
Пишіть свіої поздоровлення, коментарі та побажання.
Commentaires